Подорожній

I Відпочинеш і підеш знову. Що ж, заходь до мойого дому, Щоб вином моїм рубіновим Затопити дорожню втому. Гостре щастя раптовим блиском Мою душу до дна пропалить: Не чужий ти, а свій і близький, Це ж на тебе я так чекала. В день звичайний розквітне свято, Мов бузок запашний у січні, І кохання, легке й крилате, Я запрагну змінить у вічність. Ти відходиш вже? Що ж, не плачу. Не сумуй і ти, подорожній. Хтось незнаний нам шлях призначив, I покинуть його не можна. Біль зламаю, а сльози витру. В зимну ніч, на твої дороги Тільки сміх мій весняним вітром Буде бігти — тобі навздогін. II Догоряє, попеліє дивне щастя... Зажурився день — замріяний і млистий, А думки мої, натхненні та квітчасті, Опадають вересневим, жовтим листям. Ось пішов собі звичайний подорожній. Більш нічого. Навіть плакати не смію. Тільки в душу, безборонну і порожню, Сум летить непереможним, чорним змієм. Прийдуть люди — не чужі, не випадкові, Буду жити і сміятися, як досі, Хоч життя мого весняну, світлу повінь Надпила,...