поетам треба говорити за тих, хто уже не скаже
автор: Павло Коробчук
поетам треба говорити за тих, хто уже не скаже.
треба писати до тих, кому вже не прийдуть листи.
по білих бинтах водити пальцем у сажі.
голосити голосом тих, чий голос застиг.
поетам треба виходити в ніч і записувати контури тіней.
треба шукати розсипані між осколками й гільзами букви.
бо говорити про тих, кого уже не зустрінеш,
значить продовжувати з ними бути.
поетам треба слухати життя по обидві сторони.
за мить після і за мить до розбомбленого бетону.
чути застряглі між сторінками і стінами стогони,
змішаний із уламками баритон.
дізнаватися, як звати тих, кого цілу нічку звали.
спілкуватися з ними перед тим, як їх приведуть до тями.
розбирати смерть на метафори, розбирати завали.
розбиратися у калібрах, як у хореях і ямбах.
дощ на землі розставляє фігури для нової партії.
вітер хитає крону й від цього іскриться майбутнє.
місяць чекаєш, що хтось іще сяде за парту.
місяць стоїш під будівлею, якої уже не існує.
не можеш піти, бо вростав у цю землю століттями.
не можеш лишитися,...