Чорна площа

автор: Олена Теліга

I Це ввижається в ніч, ледве змучена пам'ять Божевільних думок від вогню не хоронить, І вони закипають, іскряться снопами, Щоб пізніше застигнути сріблом на скронях. Тільки вранці, як вітер полоще Звислі руки дерев і пропалені чола, Я лишаю її, чорну, стиснуту площу, I виходжу у світ — з синім небом довкола. II Сірий натовп, похмурий натовп, І не очі, а темна муть. Хтось зігнувся — камінь підняти, Хтось зірвався — мене штовхнуть. А один сковзнув по асфальті І в лице мені засвистав. Вчора він цілував мої пальці, А хотів цілувати уста. Сміх жіночий злорадо тріснув І у горлі здушив мій клич. Як же ж душно і як же ж тісно В олив'яних кліщах облич! Підгинаються, в'язнуть ноги... Очі п'ють безпросвітну тьму. Мить одна — і безсилий стогін Розколише застиглу муть. III Мужні пальці торкнулись рук, Хиже серце забилось поруч. Знову тіло — напнутий лук, Гостра радість — стрілою вгору. Відсахнулась на мить юрба, Покотилось по ній потоком: Не чіпати лише раба, А такого — цілити в око! На...

← Із колекції «Олена Теліга»