На смерть Грицька Чупринки

«Кто дальше?.. Он!.. А!.. стой...» — гукнув чекіст. «Нагана» звів і втомлено гикнув... І вишкір на губах заблис. Очима впився, вовчо бликнув... Розлягся постріл... він стояв... «Да нікак волшебнік?!» — Сміх садистичний залунав. — «Іль правят за тєбя малєбні?..» А він стояв — у пеклі мук, Мов прадід Байда на покарі, — З погордою до тих звірюк, Чадних людоподібних тварів... «Да за Украйну нє малісь... Нє то — ведь промахнусь я снова...» І вихром «так було... колись. У ворогів все тая ж мова...» Зі сміхом злився постріл знов... Зловтішне: «Дудкі, брат, — Нє промах!..» Патьоками дзюркнула кров. Орла завмер останній помах. Чекісте, правду ти сказав: Чаклун цей чарами владає, Як жив — веселкою він грав... По смерті ж — громом гуркотає!..