Дорогий мій! Як біла квітка...

автор: Олена Теліга

Дорогий мій! Як біла квітка Виростало кохання дуже. Та на жаль, мені стало видко, Що для тебе воно байдуже. Як до краю налляту чашу, Я принесла до тебе душу, Та... всі мрії про рідність нашу Я в тій чаші втопити мушу. Не потрібна тобі, — не треба! Ти не винен мені нічого, Тільки буду прохати в неба, Щоб зійшов ти з шляху мойого. І не ти, а байдужі люде Вип'ють чашу, — для тебе повну, А тобі тільки снитись буде Про любов мою невимовну.

← Із колекції «Олена Теліга»