Тиша морська

Тиша морська. В час гарячий полудневий Виглядаю у віконце: Ясне небо, ясне море, Ясні хмарки, ясне сонце. Певне, се країна світла, Та злотистої блакіті, Певне, тут не чули зроду, Що бува негода в світі! Тиша в морі… ледве-ледве Колихає море хвилі; Не колишуться од вітру, На човна́х вітрила білі. З тихим пле́скотом на берег Рине хвилечка перлиста; Править хтось малим човенцем, — Вьється стежечка злотиста. Править хтось малим човенцем Стиха весла підіймає, І здається, що з весельця Щире золото спадає. Як би я тепер хотіла У мале човенце сісти І далеко на схід сонця Золотим шляхо́м поплисти! Поплила б я на схід сонця, А від схо́ду до захо́ду, Тим шляхо́м, що проложило Ясне сонце через воду. Не страшні́ для мене вітри, Ні підводниї каміння, — Я про них би й не згадала В краю вічного промі́ння! Евпаторія. 1890 р. 16. Серпня.