Fiat nox

Fiat nox. „Хай буде тьма!“ сказав наш бог земний. І стала тьма, запанував хаос, Немов перед створіннєм сьвіта. Нї, ще гірше Був той хаос, бо у ньому були Живі створіння, їх давила тьма. Скрізь марища з хаосу виринали, Лиха зараза, голод, злиднї, жах — Несьвіцький жах усїм морозив душу: І найодважнїйшим ставало жаско, Голодні крики слухаючи й стогін, Що виринали, наче зо дна моря, З юрби великої і темної. Здавалась Ота юрба частиною хаосу І голосом його. Часами розлягалось У темряві гукання: „Сьвітла! Сьвітла!“ І на відповідь чув ся голос дужий Земного бога з високости трону: „Хай буде тьма!“ І знов тремтїв хаос. О, не один нащадок Прометея Блискучу іскру з неба здобував І безлїч рук до неї простягалось, Мов до зорі, що вказує дорогу. І розсипалась та велика іскра На іскорки малесенькі, незначні, І кожний іскорку ховав неначе скарб У попелї холодному від давна; Вона не гасла, тлїла в тій могилї, Та не давала нї тепла, нї сьвітла. А сьміливий нащадок Прометея Знаходив смутну долю...