Сльози мироносиць
автор: ALES (Олександр Ходос)
Подих кадила, брязкіт покатий,
Чорна бродила дорогою мати;
сина зі страти випроводжала,
Інколи – вила, зрідка – співала…
подумки його в руках колисала…
в руках колисала…
Погляд порожній, холоднії руки,
Дух подорожній ступає за луки,
Луки – небесні, над обрієм – темно…
Син не воскресне, – чекати даремно…
Тіні проходять, від ближніх лунає:
З гроба не сходять, чудес не буває…
чудес не буває…
Тихо шепочуть, говорячи складно,
Зрадити хочуть. чекати – намарно…
Серце кривавить, від туги й навали,
Тричі зріклися, – півні звітували…
Бачила страту, і як катували…
І як катували…
Як за руки тягли, від спочилого тіла,
Як на площі «Помилуй» самотня хрипіла…
В горі, серце не силуй, не розчули вони…
Твоє гірке «помилуй»… а ніж їхнє… розпни !!!
а ніж їхнє… розпни !!!
Тіні холодні дорозі лишали,
Миро узявши – до гробу рушали.
Пам'ять про те понесуть крізь віки…
Затемна, тихо ступають жінки…
Затемна, тихо ступають жінки…
Морок всесильний билиною кане,
Саван могильний порфірою стане,
І біль мине…
і...