Авгур із Галича, або Ґенеза в обшарпаному капелюсі
автор: Остап Кудлатий
\
*абсурдно-декадентська балада про голову спілки письменників Львова,\
який одного разу проголосив Галич центром сюрреалізму\
і зжер поему Митуси на очах у телекамер*
У львівському Домі письменника,\
де старі олеандри вже навчилися римуватися з надривом,\
жив собі голова,\
і не те щоби в переносному,\
а буквально – голова, решта якось відійшла в оргкомітет.\
Він носив капелюх з передчуттям кінця.\
Не мився. Але писав передмови до книжок, яких ніхто не читав.\
Його звали Ґригорій-Авгур,\
бо він колись побачив у польоті ворони\
новий збірник есеїв про поезію як ритуал самознищення.\
Тоді все й почалося.
I. Пророцтво з вологого горнятка\
— Я не писатиму більше нічого, —\
проголосив Ґригорій-Авгур,\
і цим випадково відкрив нову доктрину культурної політики.\
Він віщував за кавовою гущею\
та з дна гранчака з коньяком.\
Коли тремтячі руки вивели там слово «ПОСТУП»,\
він почав пити ще сильніше\
щоби поступ затуманився й не мучив його осяяннями.
«Бо хіба не прокляття\
бачити літературний...