Каміння і рими

вона кидала каміння в ментів,\ а я – метафори в її слід,\ мов пси, що не вміють гавкати,\ але гризуть асфальт.\ у неї був рюкзак із нашивкою "ACAB",\ у ньому – трохи гречки,\ запальничка\ і маленький примус,\ у вигляді газової плитки\ на якому вона варила борщ,\ щоб побороти патріархат\ біля річки,\ під мостом,\ із гаслом\ «смерть нормам».\ говорила сленгом 2013-го:\ «базару ноль»,\ «шариш»,\ «ламай систему» –\ і ламала мене,\ так просто,\ ніби я – ще один чортів ліхтар на площі,\ ще й не той, що світить.\ вона не писала віршів –\ а була ними.\ кричала, що поезія — це для ботів.\ і все одно зберігала в кишені\ зім’ятий «Кобзар»,\ який рвала на сигаретні листки,\ щоб дим був із сенсом.\ одного разу сказала:\ – ти мене не врятуєш.\ і пішла –\ в балаклаві,\ в чорному,\ в ніч,\ про яку я досі пишу.\ а я залишився – захлинаючись,\ переписувати її борщ\ у вірш.\ він пахнув димом,\ каменем гірської річки,\ і трохи –\ любов’ю.