Нью-Гемпширська балада

Мій дідусь був мисливець в десятку колін, Що уранці з рушницею йшов у ліси. Він носив у кишéнях пирій та полин, За плечима ж ― осінні світанки носив. Він мав руки загрублі, як сіра кора, Він мав сиве волосся, як небо зими, Він ходив на оленя, ондатру, бобра, І за ним, ніби паства, тинялися ми. Він навчав нас мовчати і слухати ліс, Відрізняти лихий та хороший порив, І давати належне дарункам землі, Поважаючи звіра якого ти вбив. Він навчав відганяти непрохані сни, І коли вся родина збиралась за стіл, То рушниця дивилась на нас зі стіни, Ніби мудра богиня суворих часів. Ми з братами росли. Рід розцвів, та не вчах, І коли утринадцяте грала весна, Наш дідусь, не ховаючи гордість в очах, Дав нам власні рушниці, як клановий знак. Ліс ростив і кормив нас, і ще не було Більш правдивого храму у смертних істот, Бо у кроках оленя, скрипінні гілок І пташиному співі ховався Господь. І коли я, стискаючи зброю в руці, Зазирав у холодне обличчя зимі ― То молитва була у чеканні на ціль, А у кожному п...