наприкінці світла

лежимо оголені позбавлені руху в очікуванні срібної води із нас знято одежу імен аби за мить передягнути нас у чорне дорожнє шмаття знімки у альбомах та рамках важчають і набираються кольору — дозріває пам'ять соковита і свіжа набрякла болем замість смаку речі зібрано — не нами але для нас зібрано також усіх хто хотів попрощатись — одні бажають легкої дороги інші —  сумні бо гадають що йдемо назавжди останніми приходять діти не прощаються нічого не кажуть а лиш дивляться беручи собі на згадку риси наших облич колись ми зустрінемось десь там наприкінці світла чи згадаємо що вони були дітьми? а вони згадають що ми були?