Мідний бик

В середині бика... Тьма розчиняється у звуках, гуркіт юрби пульсує в голові. В просторі глухі струни акорду, відлунням смерті грають на душі. Словесна жовч-амброзія гірка, проклятий сам момент створіння. Крик, крізь призму страху й каяття, летить у натовп протяжним ревінням. Ерзац свідомості-очей шалений страх, провіщує мить сповнену лиш болем. Вирок долі звучить у ката на вустах, сповнюючи полум'я пекельним горем. Біль... Біль переповнює келих відчуттів, проливаючи тьмяне вино страждання. Легені жадібно ковтають в хрип, розпечене повітря безталання. Полями маків квітнуть пухирці, тіло оголене єство знущання. Бурхливим вирієм злетять у вись, птахи агоній судомного мовчання. Контур облуди загравою сповитий,  тіло повільно перетворює на прах. Немає болю, сумнівів й страждання, лиш рук творіння, що викликає жах. "Митець - сам собі кат та творець"