Моя поезія
автор: Київський Чорт
Моя поезія не створена для всіх,
Вона — лише відбиток того болю,
Який пече мені останні сотні літ.
В гієні вогняній не місце для любові!
Я не люблю людей — то правда моїх літ,
Та й ненависть оця із ними в нас взаємна.
За що ж любить оцих створінь гидких?
Хто з нас потвора — полеміка химерна.
Бо геть не я впродовж тисячоліть
Без ліку люду губив за якісь гроші,
Чи ба за владу, або по примсі лиш,
Що виникла так сліпо, так негоже...
В ненависті до вас я, зрештою, профан
У порівнянні з вами, людиська мої любі.
Я схожий на старий аєроплан,
Який з підлодкою вступив у бій на морі.
Я, чесно кажучи, з Надією шукав,
І Віра мені також в поміч стала,
Любов мені той вектор задала,
І, зрештою, вони утрьох збрехали.
Добитися я хочу метаморфоз для них,
Бо знищити я завжди й всюди зможу.
Вважаю так: змінити можна всіх!
Проте чи варті ці створіння того болю?