Спогади давніх зим

А колись був сніг — так багато снігу, що по ньому важко бувало йти. І куди б не ліг він, небесний вигин обіцяв собою нові світи. І усе добро, що було на світі, на єдиний вечір збиралось там, де тріщали дрова, сміялись діти, і зоря казала, що час настав.   А колись був сніг, і в його заметах так, здавалось, легко згубитись ві́д усього́ і всіх, і життя, і смерті, головне — добротно заме́сти слід. У нору глибоку себе сховати, де вітри не хлещуться навідма́ш, і чекати, доки гукнуть до хати, щоб допле́сти голос у "Отче наш."   А колись був сніг, і усе мінялось, і ставало кращим, а ми — із ним. І збивали з ніг хуртовинні шквали, але це здавалось таким смішним! І вітри бриніли морозним хором, із якого кожен ловив своє. А із неба пильно дивились зорі. І одна манила у Вифлеєм.   А колись був сніг, і від того — щастя, ніби більш нічого не треба нам. Він пішов до снів і не попрощався, а зостались холод, чума, війна, і розбите градом вогке́ болото, і вітрів пере́співи у пітьмі, і міста, яким неваж...