Це Ти
автор: Дмитро Козій
Ліз пагілля мов хоче дотягнутись сонця,
сплітаючись навколо поржавілого хреста.
Сотні мурах шеренгою пройшли по спинах,
очей, що не відірвуться від образу мерця.
Слова, слова відспівують останню хвилю
і сльози омивають нарости землі.
Це ти, лежиш у тій могилі,
й навколо тебе, тіні, з журбою хиляться униз.
Їх спомини лунають дещо криво,
у часі час розвіяв полину. А там внизу,
немає спокою в одвічнім небосхилі,
немає страху нескінченної пітьми,
лиш невагомість що сповиває тіло
й свідомості холодної думки́.