Незнайома

Іржавий контур горизанту, розмивав помірний схил. Стою рядом із могилою, у якій спочила ти. Особисто невідома, незнана навіть уві сні. Але до жаху мов знайоме, обличчя, в мармуровім небутті. У полі спомин по забутих, долині безіменних, ти, наче янголом повстала, взірцем нестямної краси. У тьмянім світлі виднокраю, я марюся твоїм лицем. Чому життя нас не з'єднало, під рясно квітчастим вінцем. Я чув, казали, раз побачиш зрозумієш це твоя навік. Як прикро на душі від думки, що не було й хвилини віч-на-віч.