Ширі

Поразки крик полями страт,  сягає розпечених небес благання. Десятки тіл нещастя обійма, голову стискаючи стражданням. Волосся голками у шкіру пророста, думки́ собою заміняючи поволі. Нестерпним присмаком на язиці буття, доля народу розчиняється в неволі. І понад вік триває день той клятий, викарбовується в пам'яті журба. Минулого ніби й не було ніколи, біль витісняє залишки єства. Все, що зостало бажаним й відвертим, скорбота смерті, а не життя пусте. Лиш тим, кому поталанило вмерти, долю манкурта трагічну не знайде.