Клаптики старого паперу

Ще до мене написані рими, що полонять уми та серця. Слова гарячі, буйні та милі, неземна потойбічна краса. Я із заздрістю білой читаю, на губах тримаю рядки. Знаю, що навряд чи дістану те до чого тягнулись вони. —•••— У ниві слів язик квітучий, залишає борозни́ думок. Лелію строфи я гнітючі, що висіяв хтось у рядок. Дивлюсь на них і розумію, далеко мій квітучий сад. І образи лиш фотокартки, картин величних симулякр. —•••— Уривок плівки-горизонт, у життєсяйному світанку. І чорно біла гра думок, у обрисі старого кадру. Мене провадить по садибі, забутих споминів і мрій. Де кольорові плоди яблук, на негативно сірім тлі.