Лінь

Один метр сяючого ранку впада через замурзане вікно. Від бруду тіні на світанку малюють образи немов німе кіно. Вставати пізно — вже проспав, лягати знову — рано. Тому мандрую по світах, в тінях шукаючи відраду. Пухнастих хмар небесний схил спада в яскравий обрій. Я між написаних рядків, ховаюсь — просто від подій. Лежу — ловлю думками пил, від давна не протертих божниць. Навколо стін, на сотню миль, лишень порожній простір. Спинився час, застигла мить, перед очима обрис твоїх зірниць — мінливий блиск. Долає мене сонність.