Немов завтра прийде смерть
автор: Дмитро Козій
тягнусь до неба прирісши до землі
мене так манить їх мінливий стрій вздовж лісу
відображена в сітківці далечінь рябить
але в ній обриси твої — вся ти
і це приносить втіху
щороку що хвилини й що секунди
зникаєш ти у світі тихим "ні"
й з'являєшся квітучим садом цвіту
магнолій у яскраво барвнім дні
і поки плине час — що хвилі
ти натякаєш всім своїм єством
що я існую тут понині —
понині ти живеш зі мною
споглядаючи мінливість
в якій розчиняється небесна твердь
говориш — живи так немов би завтра
за тобою прийде смерть