***
автор: Марина Горбатюк
[
*Мʼятежного пориву крові дай,*
*всевладний, всюдисущий вітре: сонця*
*вклади в долоні тихі промені – сповна*
*зазнати щастя й легкості*
*дозволь нам.*
]
Сягни своїм невидимим плечем
до дна зіниці, віджени прийдешність:
гримить солоне небо прадощем,
ступає тілом перший подих – теплий.
Стікають краплі сумнівів – торкнись
рукою усесильною до часу:
спини його, приборкай і зломи,
мов вовчу тінь, що надить пащу
до памʼяті майбутніх недовір,
отруює прощанням срібну чашу.
Спізнай її сповна, спізнай її, відмір!
Надпий – діткнись надщербленого краю
узвишшям губ,
спини й спинися – ти, заблуканий у снах,
спинися і спини, допоки ще тривають
блакитні хмари за повіками й роса:
спини цей світ – не дай йому прокинутись,
не дай-бо.