| злоба |

У серці нового дня, що встиг народитись щойно, росте і вгортається в силу час, основа якому – злоба: цей час, що приречено в світ несе поповнення списків втрати, врізається в досвід, якого ми воліли б ніколи не… Мати стоїть, помережана **жахом**, і стискаючи крик, шепоче звертання, яким не докличе. Їй – імʼя застигає в горлі. Час, що стинає своїм мечем червоні пелюстки маку – всипає долівку дрібним дощем зі слів, що померли, мабуть. Скрадається брунькою памʼять з-під кори твого мозку, певне, – облущує панцир смертей на світ, що весь умістився в жмені. **Жовтень ʼ25 – березень ʼ26**