***

Коли кожен доторк до тіла, залишає познаку для слідчих Коли кожен спогад говорить, майже, пошепки твоє імʼя Забувати немає сили, крокувати немає повітря А для дихання взагалі, надто інша в Дніпрі течія. В небі птах занадто високо, в грунті черв, занадто на дні В морі риба втонула від смутку, в джунглях мавпа завела сімʼю Всесвіт дихає, всесвіт триває, все існує, все далі живе Що ж не так, пояснити не в стані, написати тремтить ледь рука. В голові роїться щось справжнє,  у думках пустота завмира. Пазли згублені будуть вже завтра,  спогад зникне, як в крові земля. Перестати тебе уявляти, малювати твій стомлений лик Думка кожна спадає на партер, завантажених болем повік. Ти здаєшся кимось далеким,  водночас близенько стоїш І шалені удари гонгу, відраховують наш відхід. Я піду, повернусь на секунду, щоб побачити знову тебе Кожен доторк до мого тіла, хай на кінчиках пальців помре.