невміння
автор: Орест Бурст
нескінченність вимірювалася
вісьмома місяцями,
вивернутими назовні.
ми це знали
в протягах коридорів,
де спали, осяяні місяцем,
звідки нас виводили під руки,
і стіни рикошетили пострілами.
над нами - небо під прицілом,
і хмари - попеляста вата.
під нами - земля
остигала сонячним попелом.
ми були як безпритульні,
що тримали в долонях щось крихке,
щось схоже на щастя,
і божеволіли від тиші.
я вріс у цю восьмимісячну вічність -
я завжди
торкатимусь твоїх рук
крізь шрами криги,
як небо торкається води.
бо сонцем
не вмію