Ходімо зі мною...
автор: Дмитро Козій
мов марево реальність заревом
відіб'ється в краплі роси
водограєм розігнані зграї
ключем відімкнуть небосхил
ляж тут зі мною дивися угору
бачиш там на небесному тлі
дірки що зіяють нічною порою
одвічні морів маяки
сонця заграви водоймою жваво
по брижі снують блищаком
у леготі теплім хитаються верби
тенета пустивши рікою
сядь тут зі мною дивися у воду
бачиш там на самісінькім дні
мул ввібрав всі печалі й турботи
тих хто пірнув від тяжкої туги
в серпанку рясному осяйно святому
світанок пуска промінці
осонням освітить дорогу до краю
де небо впада до землі
ходімо зі мною по ранньому полю
бачиш там на горизонті сади
ми з тобою лише пусті очі
для пейзажів що зшивали віки