Похід у паралельний світ та інші пригоди Лісника Василя

Я тричі бухав із плюшевим зайчиком... Таким буде зачин цієї історії. Постороннім вхід у наш двір закритий, лиш кроти й ворони — бажані гості. Ми на двох вгріли дві пляшки горілки, цицьку Львівського, запили банкою соку березового, заїли кальмаром, що смакував резиною. Плюшевий зайчик щохвилинно пустим скляним поглядом слухав мою сповідь. Як я, старий лісник, через голод, пускав у свої угіддя браконьєрів, що вирізали безжально лосів та оленів, забивали кабанів і таких же, як мій друг, зайчат. Маленьких, щупленьких, що дивились на мене очима, повними відчаю й страху. Рахунок моїх дотичних жертв перевалив за сотню, я таким скотом себе відчуваю, зайчику мій коханий, скажи, що мені робити? І тут я, наче туманом оповитий, прозрів... Плюшевий зайчик, вухань цей шерстяний, раптом озвався голосом чи то мами, чи моєї коханої, що покинула мене колись за чорнобривого  студента-медика з Кенії. — Ах ти, педик кучерявий, що ти тут мляво мямриш?! Ти алкаш, пройдисвіт і невдаха! Пішов ти нахуй! Я ви...