Замордоване ягня
автор: Дмитро Козій
Я прошу тебе.
Дать мені терпіння.
Але ти кидаєш мої плани шкереберть.
Я питаю, Бога на узбіччі.
— Чому у цвілі лик твій? Де вінець?
У відповідь лише смертельна тиша,
можливо він забув як говорить.
Чи то крізь вічність не проходить оклик,
й літанія летить у пустий світ.
Рукою змореною малює горизонти,
доки край світу тьмяно мерехтить.
Кричу йому.
— Дай сили стріти завтра.
Й рука його зомліло пада вниз.
Прохаючи кохання до нестями,
я зрозумів, що смертю він пашить.
І споглядаючи у вічі мов востаннє,
посміхаючись, спадає долілиць.
Як наслідок, на горизонті світу,
сам на сам з зірками мов зерня.
Стою дивлюся крізь гнилі зіниці,
на жаданням замордоване ягня.