DE PREMERE
автор: Лакриця
Облиш забутою лялькою
Краще не грайся - зламаюся
Тріснуть крихітні руки
Шиєю лине сльоза.
І не зростуться рани ті
Необережним доторком
Наче, зігниле яблуко
Сумішшю впаду на стіл.
В моїм вікні темрява
Холод ламає стіни
Я порубцьована іграшка
Вивчаю підлоги пил.
Нутрощі мóї згіркли
В них завелися черви
Чорні цитрини - очі
Вимкнули грішний вогонь
Терпкістю слова вижену
Кісткою в горлі стануся
Все ж бо на світі зреклося
Мóїх поневірянь.
Осінь зимою зміниться
Людство винайде ровери
Хтось знову прийде бавитись
Тілом, що зʼїла міль.
Моя хвороба рве мене
Снідає тлілим розумом
Взламує код ізсередини
В кінцівках немає вже сил
Днями шукаю виходу
З стану вже сталозвиклого
Де в голові тягло бʼється
Слово одне і це “скривдь”
Біль це гранатові зернятка
Ті, що кисті лоскочуть
В той час обличчям стікає
Чорний лимонний сік.